Студенту

Історія кафедри

Кафедра психіатрії Вінницького медичного інституту була заснована в 1935 році.

При створенні кафедри її очолив О. К. Судомир, випускник Київського медичного інституту. О. К. Судомир з перших років своєї лікарської діяльності присвятив себе психіатрії. До 1941 року, коли він добровільно вступив до лав армії, О. К. Судомир майстерно читав лекції, проводив практичні заняття. Його діяльність як вченого охоплювала велике коло питань – головним чином питання загальної психопатології та судової психіатрії, якій він присвятив 25 друкованих праць, що охоплювали, як теоретичні, так і практичні проблеми. Його перу належить підручник із судової психіатрії. З 1946 року за направленням Міністерства охорони здоров’я УРСР він очолив кафедру психіатрії Станіславського (Івано-Франківського) медичного інституту.

Після звільнення Вінниці від німецьких окупантів у 1944 році розбудовою та відновленням, як кафедри, так і психоневрологічної лікарні, займався проф. О. А. Зайцев – випускник Ленінградського медичного інституту, який до цього протягом 14 років завідував кафедрою психіатрії Єреванського медичного інституту та очолював Республіканську психіатричну лікарню в м. Єревані (Армянська РСР).

О. А. Зайцев був талановитим організатором та вченим, якому належить пріоритет в описанні „симптому дзеркала” у психічно хворих (1952). Основним напрямком діяльності в цей час було вивчення проблем шизофренії (фіксований виступ „Клінічне вчення про шизоїда” на Всесоюзному з’їзді невропатологів та психіатрів у Москві), прогресивного паралічу божевільних (доповідь на Всеукраїнському з’їзді психіатрів, а також статті у Паризькому медико-психологічному журналі). Відомими роботами О. А. Зайцева стали монографії „Щодо вивчення суїцидального феномену у божевільних та психопатів” та „Клініка гострого та хронічного отруєння тетра-етил-свинцем”. За свою працю по розбудові психіатрії в м. Вінниці О. А. Зайцев був нагороджений медаллю „За доблесну працю” та Подякою Мінздраву УРСР „За відновлення Вінницької психлікарні”.

З 1955 року по 1960 рік і з 1963 року по 1971 рік кафедру очолював проф. І. А. Мізрухін – людина талановита та багата душею. Він був науковим керівником не лише у співробітників кафедри, але й у всіх лікарів-психіатрів обласного центру. Центральне місце в науковій спадщині проф. І. А. Мізрухіна належить проблемам геріатричної психіатрії, психічним змінам при фізіологічній та патологічній старості, атеросклерозі судин головного мозку. Розробці проблем атеросклеротичних психозів присвячені кандидатські дисертації Г. А. Вієвської, А. К. Римші, П. П. Тимощука, О. М. Мілімовки, проблем пресенільних психозів – О. В. Черниш та Е. В. Столярчук. В цей час кафедрою та практичними лікарями велась велика робота по вивченню розповсюдженості психічних захворювань серед мешканців Вінницької області (Р. Л. Марьянчик, В. Є. Бузанова, Р. Й. Веретинська, З. Г. Лившиць, Я. Є. Гуменюк, Я. С. Ольхова, М. М. Іхтейман, О. П. Гірич, Н. М. Ступницька, Є. О. Обухова). Під керівництвом І. А. Мізрухіна розроблялася також тема комбінованого лікування шизофренії. Цій проблемі присвячені кандидатська та докторська дисертації О. Т. Даниленко, в подальшому зав. кафедри психіатрії Львівського медичного інституту. І. А. Мізрухіним випущені монографії „Лікування сном” та „Психогігієна розумової праці”, чотири збірники наукових праць, проведено п’ять республіканських наукових конференцій, під його керівництвом захищено шість кандидатських та одна докторська дисертація.

З 1960 року по 1963 рік кафедру психіатрії очолював доц. Б. В. Шаров, який вперше в Україні організував ЕЕГ-лабораторію в психіатричній клініці та широко застосовував цей метод дослідження на практиці. Його кандидатська дисертація присвячена ЕЕГ-дослідженням при циркулярному психозі, а друковані роботи – ЕЕГ-дослідженням при атеросклерозі судин головного мозку, травматичних психозах, олігофреніях, прогресивному паралічі божевільних, судомних синдромах.

В період з 1972 року по 1985 рік головним напрямком наукової роботи кафедри під керівництвом завідуючої кафедри проф. Г. А. Вієвської було дослідження перебігу алкогольних психозів у жителів сільської місцевості, які контактували із пестицидами. В той час співробітниками кафедри були доцент А. К. Римша, асистенти В. Є. Бузанова, П. П. Тимощук, О. М. Мілімовка, Л. М. Жученко, Н. С. Марковська, М. І. Тонкаль. В 1979 році при кафедрі був створений курс підвищення кваліфікації лікарів, який виділився в 1987 році в окрему кафедру факультету удосконалення лікарів.

З 1985 по 1994 рік під керівництвом доц. В. Є. Бузанової, яка виконувала обов’язки завідувача кафедри, співробітники кафедри займалися розробкою проблеми застосування ентеросорбентів у лікуванні психічних захворювань. За цей період були захищені докторська дисертація С. В. Римшею та кандидатська і докторська дисертації асистентом Н. Г. Пшук.

З 1995 року кафедру очолює доктор медичних наук, професор Римша Софія Віталіївна. З цього часу головним напрямком наукової роботи кафедри під керівництвом завідуючої кафедри стало дослідження особливостей клініки, перебігу та лікування афективних розладів екзогенного походження. За цей час кандидатські дисертації захистили Серебреннікова О.А., Кривоніс Т.Г., Теклюк С.В., Стукан Л.В.

В 2008 році з утворенням нової кафедри «Медичної психології та психіатрії» базова кафедра перейменована на «Кафедру психіатрії та наркології».

Нині співробітники кафедри психіатрії та наркології проводять наукову роботу в руслі вирішення актуальних проблем сучасної психіатрії та наркології, та велику навчальнo-методичну роботу ознаменовану переходом до навчання по Європейській кредитно-трансферній системі освіти (ECTS).

Штат кафедри